У дні Новорічних та Різдвяних свят ми подумки оглядаємо пройдений ще один відрізок часу і частіше згадуємо про Того, чиєю верховною волею все створене, рухається і тримається на землі, зокрема, і життя кожного з нас. Більшість людей визнають, що вірять у Творця всього видимого і невидимого. Мабуть, важко знайти сім’ю, в якій би не мали святої книги Біблії або хтось хоч один не відвідував храму.

Соціологічні дослідження свідчать, що серед різних суспільних інститутів – влада, правоохоронні органи, преса і т.п. найвищий відсоток довіри зберігає церква. І це закономірно. Віра в Бога була і залишається міцним духовним стержнем особистості. Господь любить нас, нашу рідну Україну і, попри всі прорахунки та негаразди, терпить і охороняє від різних стихій та природних катаклізмів. Згадаймо, як минулого літа в Росії вигоріли тисячі гектарів лісів і вогонь знищив з лиця землі десятки сіл. Дим від цих небувалих пожеж уже доносився до наших східних кордонів. Тоді ж само наші сусіди на заході – поляки, чехи, словаки потерпали від проливних дощів і загрозливої повені.

Нас, Богу дякувати, обминуло одне і друге. І не тому, що ми кращі від інших чи чимось особливо заслужили. А, можливо, трохи і кращі, точніше сказати – більш богобоязливі і це оберігає багатьох людей від недобрих вчинків. Пошлюся на ще одне незвичне обстеження. Часопис „Контракти” склав своєрідну карту, в якій виділив кожен регіон за християнською класифікацією гріховності. Постала цікава картина. Виявилося, що вінничани найбільш схильні до зажерливості, жителі Хмельниччини – до нерозбірливих статевих зв’язків, одесити охоплені пристрастю до грошей, донеччани вирізняються загальною злістю та жорстокістю. Сумщина грішить зневірою, а столиця – марнославством. Найправедніші, за результатами дослідження, Івано-Франківська, Закарпатська, Волинська, Львівська і Тернопільська області. Журнал констатує, що частково це можна пояснити традиційно високою релігійністю населення Західної України.

З таким висновком важко не погодитися. І в цьому нам посприяла сама історія. Західні землі менше перебували під впливом атеїстичної влади, тому вдалося зберегти живу віру в Бога і вона передається з покоління в покоління.  Наші люди частіше схиляють свої коліна та серця в молитві, читають і роздумують над Словом Божим, звертаються до Бога за допомогою та охороною. І Він благословляє наш волинський край, зберігає мир і спокій, минулого року послав сприятливу погоду  і дарував добрий урожай. Восени представники всіх християнських конфесій вперше зібралися в Луцькому кінотеатрі „Промінь” на спільне Свято подяки і разом із обласною, міською владою прославили  Господа за хліб духовний і хліб щоденний, просили благословень, мудрості на подальше життя. Проведення такого неформального заходу можна розглядати як крок до порозуміння між релігійними конфесіями, а також до відродження вдячності у наших серцях. Чомусь це почуття стало пригасати, багато з нас просто не задумуються над своєю залежністю від нашого Творця, бачать у своєму благополуччі тільки власні заслуги: „я зумів, я досягнув і т.п.”, забуваючи, що наше здоров’я, здібності, як і все життя, в Його руках. Скажімо, засновник всесвітньо відомої комп’терної кампанії „Microsoft” Білл Гейтс, який у 27-річному віці заробив свій перший мільйон доларів, у 31 рік став мільярдером, а нині із статками 54 мільярди очолює список американських багачів, в одному із інтерв’ю на запитання про віру в Бога заявив: „Я не маю жодних фактів, які свідчать про Нього”. Ось так...

Господь хоче, щоб ми за все дякували Йому, визнавали верховенство і ставали кращими, досконалішими, моральнішими в своїх помислах і ділах. Його не влаштовує наша зовнішня релігійність і подвійні стандарти, коли ми декілька годин недільного перебування в храмі побожні, одухотворені, а решту часу протягом тижня прилучаємося до різних гріховних справ, потопаємо в лицемірстві, заздрощах, лихослів’ї та іншому бруду. Поряд з економічною кризою спостерігається глибока криза особи, сім’ї, стосунків батьків і дітей, поглиблюється моральне розтління суспільства, особливо молоді. Багато людей легко піддаються на спокуси лукавого, руйнують свої душу і тіло алкоголем, палінням, наркотиками та іншими шкідливими звичками. Захисту від гріха в усіх його проявах потрібно просити в Господа, Який один може очистити нас від усього недоброго і наповнити наші душі високими світлими устремліннями.

Ісус Христос хоче ввійти в наші серця, стати повновладним господарем життя. Ми дорогі для Нього, адже  Він прийшов у цей світ, навчав людей добру  і тяжко постраждав за їхні провини ради спасіння кожного з нас. Наша віра, насамперед, повинна бути діяльна любов’ю та милосердям, бо Бог Сам є любов і чекає від нас  плодів любові, хоче створити духовний храм у наших душах. Будьмо податливими цьому бажанню, вділяймо більше часу спілкуванню з Господом. Ми інколи запитуємо: «Куди ти йдеш?» і чуємо у  відповідь: «Йду до церкви».  А що ж таке церква? Як правило, кажуть, що це будівля з куполом, на  якому є хрест. Згідно Святого Писання церква – це не собор, не костел і не молитовний будинок із цегли чи іншого матеріалу. Біблія пояснює, що церква – це живі люди, це дім духовний, який складається із людей, які були грішниками, але покаялися перед Господом. Дух Святий відродив їх і вони стали новими людьми - живим камінням, з якого Бог будує Свою церкву тут, на землі. Так, ми з вами йдемо у рукотворні храми, але самі, як це живе каміння, повинні збудовуватися в дім духовний.

Єпископ церков євангельських християн-баптистів Волині Володимир Чайка в  роздумах на цю важливу тему посилається на відомі слова з Євангелія від Матвія 16:18: «На скелі оцій  побудую Я Церкву Свою, - і сили адові не переможуть її».  Зауважмо, наголошує єпископ, хто побудує церкву – не людина, тобто не владики, не папи, не пресвітери. Ісус каже, що Він збудує церкву Свою із грішних людей, але прощених Богом, обмитих кров’ю Христа, із тих, хто вирішив слідувати за Ним. Тому ми не говоримо, де правильніше служать Богу – чи в православній церкві, греко-католицькій, адвентистській чи баптистській… Ні, мова йде про єдину церкву Христову як наречену Ісуса Христа, церкву непереможну, яку не здолали нерони, інквізиція, ні атеїстична влада. Збудовані людьми храми  руйнували, грабували, але живу церкву Христову жодні сили ворожі не переможуть. Бо її засновником і головою є Христос – Він воскреслий, живий і дає нам живу віру, яка живе у людських серцях. Тому Спаситель будує церкву із живого каміння і над нею стоїть купол любові.

Нині маємо таку релігійну свободу, якої не знає жодна країна і цим потрібно скористатися. Читаймо Біблію, живімо за її постановами, обновляймося в душі, стараймося бути праведними і святими. Господь не задовольняється показним поклонінням, нашою участю у ритуалах, а дивиться на наше серце і досліджує його стан. В одній із духовних телепередач до недавнього часу настоятель Жидичинського Свято-Миколаївського чоловічого монастиря ігумен Костянтин (нині переведений до Михайлівського Золотоверхого чоловічого монастиря в Києві) говорив про ставлення багатьох людей до віри як до національно-релігійного фольклору. Можна зрозуміти його занепокоєння, адже нерідко наголос на дотриманні певних релігійних обрядів, усталених традицій не наближає нас до живого Бога і мало що додає для нашого духовного збудування.

Мене здивував матеріал в одній всеукраїнській газеті, опублікований торік приблизно в цю пору, під незвичним заголовком „На Водохреще козаки відлякували чортів гарматами”.  Розповідається, як у Києві на Мамаєвій слободі після традиційного освячення води сміливці-козаки почали стрибати в ополонку під супровід гарматних пострілів. На запитання журналіста осавула відповів: „Ось із гармат стріляємо, відлякуємо нечисту силу”. Тоді напрошується ще одне питання: а де їй тут взятися, коли дійство відбувається поблизу церкви в присутності священиків?  Пізніше з преси довідався, що такі ж козацькі забави з стріляниною влаштували на Водохреще і в Луцьку на Стиру. В день цього великого християнського свята мало хто говорить про  справжній глибинний зміст  хрещення, приклад якому подав Ісус Христос перед початком Своєї місійної праці, охрестившись у дорослому віці від Івана Хрестителя. І нам повеління залишив: „Ідіть по цілому світові та всьому створінню Євангеліє проповідуйте! Хто увірує  й охриститься, - буде спасений, а хто не ввірує - засуджений буде” (Євангеліє від Марка 16:15-16). Тобто, спочатку має бути свідоме увірування, визнання своїх провин перед Господом і щире розкаяння, а тоді – хрещення.

Нагадати про ці та інші основоположні істини Слова Божого не зайве, адже останнім часом під виглядом повернення народних традицій робляться спроби відродження окультизму, зокрема, ворожіння, гадання, а також окремих проявів язичництва. Як відомо, князь Володимир, вводячи більш як тисячу років тому християнство на Київської Русі, зі всім народом відмовився від поганських ідолів і втопив їхні зображення у водах Дніпра. Але в наші дні в Києві знову встановили пам’ятник одному з них – Перуну для поклоніння. На острові Хортиця у Запорізькій області відновили язичницькі святилища. Правда, минулої осені дев’ять скульптур древньоруських бовванів хтось понівечив – дерев’яні стовпи з вирізьбленими ликами Перуна, Велеса і Макоші кинули в Дніпро, а інші пошкодили вогнем. Не схвалюючи таких методів захисту рідної для нашого народу християнської спасаючої віри, все ж нагадаємо дві перших із Десяти відомих заповідей Божих: „Хай не буде тобі інших богів передо Мною! Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я – Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене...” (Біблія, книга Вихід 20:3-5).

Господь бажає підтримувати з нами близькі особисті стосунки. Їх налагодженню і поглибленню може допомогти щоденна щира молитва як безпосередня довірлива розмова з нашим Отцем Небесним, а не просто повторення завчених слів, уважне вивчення Біблії і роздумування у світлі прочитаного над своїм особистим життям (Христос говорив: дослідіть Писання), а також постійне відвідування богослужінь – не лише в дні великих свят, а, при можливості, кожного разу, коли вони проводяться. Звичайно, це вимагає праці над собою, упокорення і навіть жертовності, коли йдеться про використання особистого часу, фізичних зусиль і т.п. Але легкого шляху до духовних перемог не буває. Біблія також вчить, що віра без діл – мертва. Кожного дня вона випробовується конкретними вчинками, нашим поводженням у сім’ї, серед родичів, друзів та співробітників. Тобто, щоразу маємо можливість зробити практичний крок віри, особисто наблизившись до Господа.

Скажімо, для новообраної обласної ради такою перевіркою на духовність стала пропозиція депутата священика Віталія Собка внести до регламенту пункт про виголошення молитви „Отче наш”. Саме таке рішення прийняли у листопаді депутати Львівської міської ради і кожну сесію тут починають молитвою. На жаль, наші обранці не підтримали свого колегу, а якраз молитва Господня могла б об’єднати їх навколо утвердження християнських цінностей і хоч на період  сесійних засідань забути про свою партійну приналежність та особисті чи групові інтереси. Принаймні,  молитва „Отче наш”, з якої починають кожну важливу справу багато християн, могла б стати для волинських депутатів тим „моральним гальмом”, котре стримувало б від нечесності та  фальші, як от голосування обома руками за себе і за сусіда, що засвідчують фотографії, опубліковані нещодавно на сторінках „Волині”.

У ці січневі дні ми ще раз і ще раз згадуємо хвилюючі події із земного служіння Ісуса Христа. Постараймося, щоб наші святкові приготування та різні обрядові дійства не затінили роздумів про основну мету Його приходу в світ – спасти людей від їхніх гріхів та не відвернули нас від особистої зустрічі із Спасителем. Запросімо Ісуса ввійти в наші домівки і сім’ї, дозвольмо народитися в стомлених тривогами серцях і наповнити наше життя новою радістю та новим змістом.