Ківерчанин Петро Боско працює будівельником, служить людям своїми вмілими руками. А ще Господь дарував йому здібності до музики і поезії – він проповідує Слово Боже в місцевій церкві ЄХБ, диригує чоловічим хором і пише вірші на християнську тематику. Нещодавно стараннями колективу місійної книжкової фабрики „Християнське життя” побачила світ його перша поетична книга „Скарби душі”, яка пройнята щирими почуттями до нашого Спасителя і закликом до всіх людей прийняти Божу любов і милість, дбаючи не про дочасне земне, а вічне й нетлінне. Особливою психологічною напругою і поетичною довершеністю виділяються вірші у тематичних розділах „Мій край – це неозоре небо”, „Голгофи відлуння”, „Прийди до Ісуса, прийди” та інші.

Поет постійно спрямовує свій і наш погляд до того святого місця, де пролилася кров Спасителя і звершилося наше викуплення. Але він не просто здалека споглядає на Голгофський хрест, а ніби бачить себе серед тих, хто бездумно кричали тоді до римського намісника: „Розіпни його”.

Великої психологічної напруги і глибокого одкровення сповнені рядки у вірші „Почуття до Розп’ятого»:

„ Я пильніше вдивляюся в натовп,

Що принижує ім’я святе.

Й пізнаю за спиною Пилата –

Боже мій! – це ж обличчя моє”.

Цю ж хвилюючу думку з критичною, можна сказати, навіть безжалісно гострою оцінкою себе самого знаходимо також в іншому проникливому вірші цього циклу „Христос мовчав”:

„Я теж мовчу... Не маю слів достойних,

Блищить сльоза...

А раптом не Пилат, а я це скоїв,

Цю смерть Христа?”

Таких глибоких, сповнених великого внутрішнього переживання поетичних рядків у збірці багато, скажемо навіть – більшість. Її автор хоче достукатися до людських сердець, збудити живу думку і совість кожного, щоб замислитися над сутністю земного буття і вічності. Для цього він підбирає точне проникливе слово, малює глибокі поетичні образи, які торкаються потаємних струн душі. Поміж віршами зустрічаємо і невеликі прозові вкраплення-роздуми, котрі органічно вплітаються в поетичну канву книги.

Спрямованість збірки, яку ми визначаємо одним узагальнюючим словом – християнська, також поділяється на певні тематичні цикли і розгалуження. Тут знайдемо вірші, які стануть у добрій пригоді при проведенні у наших церквах різних видів служінь – дитячих, молодіжних, євангелізаційних, святкових – до Новорічних, Різдвяних, Пасхальних зібрань, а також до ювілейних дат, вінчань у церкві тощо.

Хоча до книги ввійшла поезія, створена у різні часи, але вона звучить актуально і свіжо, бо чітко віддзеркалює духовні проблеми сьогодення, насамперед, кризу моралі, прагнення людей до багатства, наживи, слави, до того, щоб створити собі рай уже на землі. Але все це, як стверджує поет, дочасне і марне. Особливо виразним у цьому відношенні є вірш „Стіни чи мости?” - про сучасних скоробагатьків, які відгороджуються від оточуючих глухими стінами із бетону, каменю, металу і байдужості. Перед підписанням книги до другу він долучив до неї вірш „Криза - неприємне слово...”, в якому радить, як він сам давно вчинив, покласти своє життя і тривоги на всемогутнього Бога.

Автор уважно і небайдуже спостерігає не лише за тим, як йде до загибелі гріховний світ, але й, на жаль, як він негативно впливає на окремих членів церков. Його турбує духовний стан частини наших общин, прояви охолодження любові та милосердя, сучасного фарисейства, застерігає також проти поділу в церквах, схильності до осуду і т.п. (вірші „Відверто...”, „Не суди”, „А час летить...”).